​​​​​​​

Галина Мельник: «Доньку на карате не віддам, хочу спершу на гімнастику»

«Чоловіки не плачуть, а карате — не жіночий вид спорту», — вважається у суспільстві. Ми поспілкувалися з львів’янкою Галиною Мельник. Українська каратистка, чемпіонка Європи з карате 2019 року у Гвадалахарі (Іспанія) у командному куміте серед жінок поділилася, чому частіше обирає спаринг із хлопцями, як пробувала себе в ролі моделі, та який урок подарував дівчині досвід у професійному спорті.

— «Жіноче» та «чоловіче» карате: у чому основні відмінності? Що потрібно «прокачувати» дівчатам, щоб не відставати?

— Відмінностей немає, все на рівних. Тренування проходять разом, немає поділу на окремі групи. Як такої «прокачки», щоб не відставати, немає. Тренуйся наполегливо, і все вдасться.

— А вам більше подобається спаринг із хлопцями або дівчатами? Чому?

— Частіше стаю в спаринги з хлопцями, із ними складніше, але водночас цікаво працювати. Можливо, це пов’язано ще з тим, що змалку я в більшості працювала з хлопцями, оскільки з дівчат я була одна.

— Навіть для професійних спортсменів бій безпосередньо пов’язаний з болем. Які у вас стосунки з болем, як ви з ним справляєтеся під час поєдинків та які травми у вас траплялися в карате?

— Біль у карате трапляється часто. Постійно травми, можуть бути незначні, а інколи й такі, що потрібно переривати тренувальний процес. Це спорт, і тут без цього нікуди. Якщо з таких серйозних травм, у мене був зламаний ніс, а також під час зборів зламали ребро.

— Які країни відвідали завдяки міжнародним змаганням? Які міста чи країни стали улюбленими?

— У Європі майже всі країни. Була у Південній Америці в Чилі. Також із дальніх країн побувала у Китаї, Японії, ОАЕ. У деяких була декілька разів. Одні з улюблених міст — це Мадрид, Лісабон і Дубай.

​​​​​​​

— Як харчуєтеся під час змагань чи підготовки до чемпіонатів? Чи буває, що збивається звичний графік харчування?

— Перед змаганнями більше їм, бо потрібно набирати вагу.

— Якщо шкідлива їжа, тоді...? Що виберете?

— Думаю, це буде дуже смачний і не дуже корисний McDonald’s.

— Ви були в Китаї та Японії. Як ставитеся до місцевої їжі?

— Чесно? Не дуже. Пригадую, тоді мені було складно «акліматизуватися». У нас, в Україні, їхня кухня смачніша.

— Якби була можливість тренуватися у міжнародних гуру карате, кого б вибрали?

— Нікого не обрала б. Я тренуюсь з найсильнішими, у найкращого тренера. До нас дуже часто приїжджають спортсмени з різних куточків світу.

— Спорт і стосунки: чи складно поєднувати?

— У моїх стосунках ми обидва спортсмени, і, відповідно, розуміємо одне одного. Це важливість тренувань, змагань. Є підтримка, що дуже важливо.

​​​​​​​

— Віддали б доньку в карате?

— Доньку на карате не віддам, хочу спершу на гімнастику. Якщо донька сама захоче, я, звісно, нічого проти не матиму. Підтримаю в її виборі будь-якого виду спорту.

— Які три найкумедніших речі про карате чули? Наприклад, що це не жіночий вид спорту.

— Те, що карате не жіночий вид спорту, дуже часто чую. Ще одна кумедна річ, що ми танцюємо, стрибаючи на татамі. Або кажуть, що ми там не б’ємось, а тільки кричимо голосно :)

— Розкажіть про свій досвід у моделінгу та участь у Lviv Fashion Week.

— Ще в школі я вирішила спробувати себе в моделінгу, оскільки мій зріст був 176 см. Спочатку, як і кожна модель, я пройшла спеціалізовану школу. Зізнаюсь, тоді я вперше взула підбори. Проходила уроки з дефіле, фотопозування, уроки з макіяжу. Для себе я тоді багато чому навчилась. Запрошували на покази місцевих дизайнерів. Також я брала участь у Lviv Fashion Week. Перш ніж потрапити на Lviv Fashion Week, потрібно було пройти кастинг. Пам’ятаю, я тоді дуже переживала. Багато гарних довгоногих дівчат дефілювали, а дизайнер у той час відразу відбирав дівчат, які йому підходили. Кожна дівчина хотіла потрапити, я зокрема. Було велике бажання спробувати себе в чомусь новому, те що мені подобалось. Це було нове хобі. Перед виходом на подіум я глибоко вдихнула і, дивлячись тільки вперед, пішла. Це все відбулося настільки швидко, що я навіть і не встигла зрозуміти. Мені бракувало досвіду, щоб не хвилюватись. Але після того показу, через деякий час, я все ж вибрала спорт

— Які бренди одягу, взуття та аксесуарів ваші улюблені? І загалом якому стилю одягу віддаєте перевагу в повсякденному житті?

— Як таких улюблених брендів немає. Купую те, що подобається. Звісно, дивлюсь на якість, для мене це дуже важливо. Мій повсякденний стиль — casual (повсякденний стиль одягу з акцентом на зручність і практичність. — Прим. ред.).

​​​​​​​

— Ви брали участь у змаганнях у ваговій категорії 68 кілограмів, при цьому ваша стандартна вага менша. Як зазвичай набираєте масу?

— Коли беру участь у змаганнях у ваговій категорії до 68 кг, мінімум, який я маю важити — це 61 кг. Перед кожними змаганнями я набираю вагу, оскільки моя вага 58–59 кг. Достатньо добре поїсти за кілька днів до змагань, інколи просто випиваю воду. Як такої підготовки або плану набору ваги немає.

— Який головний урок засвоїли за час спортивної кар’єри?

— Боротися до останнього. Бували моменти, коли вже на останніх секундах ризикувала й перемагала в сутичках. У такі моменти я переконувалась: я можу. І це урок для життя, що не потрібно опускати руки, коли щось не виходить.

​​​​​​​

— Кому зі спортсменів передали б естафету інтерв’ю?

— Вероніці Марченко (українська лучниця, чемпіонка Європи зі стрільби з лука у приміщенні (WAE). — Прим. ред).

Дякуємо за відверті відповіді, і бажаємо Галині нових перемог. Фото взяті з профілю в Instagram каратистки.